Українська металургійна промисловість стикається з безпрецедентними викликами, які загрожують її відновленню та стабільності. За даними аналітичного центру GMK Center, у першому кварталі 2024 року виробництво металопродукції в Україні скоротилося на третину порівняно з попереднім кварталом. Це різке падіння відбувається на тлі зростаючого імпорту, значно вищих цін на енергоносії та логістичних проблем, що погіршуються через повномасштабну війну.
Однією з ключових проблем є стрімке зростання імпорту металопродукції, зокрема з Росії та Білорусі, які обходять санкції через треті країни, такі як Казахстан. Це призводить до витіснення українських виробників з внутрішнього ринку, оскільки імпортні товари часто продаються за демпінговими цінами або мають конкурентні переваги через нижчі виробничі витрати в країнах-агресорах. За оцінками, імпорт зростає, а українські компанії втрачають свою частку ринку, що підриває їхню економічну стійкість та можливість інвестувати у модернізацію.
Іншим критичним фактором є надзвичайно високі тарифи на електроенергію. Українські металурги платять за електрику в 1,5-2 рази більше, ніж їхні конкуренти в Європейському Союзі, і в 5-7 разів більше, ніж виробники в Росії, Білорусі та Казахстані. Ці енергетичні витрати роблять українську продукцію неконкурентоспроможною, навіть якщо ціни на сировину та робочу силу залишаються відносно низькими. Висока вартість логістики, зокрема залізничних перевезень, яка зросла на 50% з лютого 2022 року, також додає значного тягаря до кінцевої собівартості продукції.
Крім того, галузь страждає від гострого дефіциту кваліфікованих кадрів, спричиненого мобілізацією та еміграцією населення. Це ускладнює підтримку виробничих потужностей та впровадження нових технологій. Незважаючи на те, що українська арматура може бути на 15% дешевшою за імпортну, інші фактори, такі як високі витрати на енергію та логістику, нівелюють цю перевагу, роблячи імпорт привабливішим для покупців.
На горизонті також маячить європейський механізм вуглецевого коригування кордонів (CBAM), який повноцінно запрацює з 2026 року. Якщо Україна не запровадить власний механізм оподаткування викидів вуглецю, її продукція буде обкладатися додатковими податками при експорті до ЄС, що ще більше знизить її конкурентоспроможність. У 2023 році імпорт металопродукції в Україну зріс на 190% до $6,2 мільярда, і хоча на 2024 рік прогнозується зростання галузі на 1,6%, ці оптимістичні прогнози можуть бути підірвані, якщо не будуть вжиті рішучі заходи для вирішення існуючих проблем.
Передісторія
Металургійна промисловість завжди була однією з ключових галузей української економіки, забезпечуючи значну частку ВВП, експортних надходжень та робочих місць. До повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року Україна входила до десятки найбільших світових виробників сталі, маючи потужні комбінати, такі як “Азовсталь” та ММК імені Ілліча у Маріуполі, які, на жаль, були знищені або окуповані. Втрата цих підприємств завдала колосального удару по виробничому потенціалу країни.
Історично українська металургія спиралася на власну сировинну базу (залізну руду, вугілля) та відносно низькі енергетичні витрати. Однак, з початку війни, ситуація кардинально змінилася. Блокування морських портів, руйнування інфраструктури, перебої з електропостачанням та міграція населення створили нові, безпрецедентні виклики. Попри ці труднощі, галузь намагалася адаптуватися, переорієнтувавши логістичні маршрути та шукаючи нові ринки збуту. Проте, як показують останні дані, внутрішні проблеми, такі як високі тарифи та зростаючий імпорт, починають душити навіть ті підприємства, що залишилися в роботі.
У контексті євроінтеграції України, галузь також має враховувати європейські екологічні стандарти та регуляції, такі як CBAM, які вимагають значних інвестицій у декарбонізацію та модернізацію виробництва. Це створює додатковий тиск на підприємства, які вже борються за виживання в умовах війни.
Аналіз
Поточна ситуація в українській металургії вимагає негайної та комплексної реакції з боку уряду та бізнесу. Зростання імпорту з країн-агресорів через треті країни є не лише економічною, а й питанням національної безпеки. Це фінансує ворожу економіку та підриває власний виробничий потенціал, який є критично важливим для відновлення країни. Введення ефективних механізмів контролю та обмеження такого імпорту є першочерговим завданням.
Висока вартість енергоресурсів є фундаментальною проблемою, яка робить українську продукцію неконкурентоспроможною. Необхідно розробити стратегію для зниження енергетичних тарифів для промисловості, можливо, через пільгові тарифи для експортоорієнтованих галузей або підтримку інвестицій у власні енергетичні потужності. Без цього, будь-які інші заходи матимуть обмежений ефект. Проблеми з логістикою та дефіцит кадрів також вимагають системних рішень, включаючи інвестиції в інфраструктуру та програми підтримки працівників.
Загроза від CBAM підкреслює необхідність швидкого впровадження національного механізму вуглецевого оподаткування. Це дозволить зберегти конкурентоспроможність українського експорту до ЄС та водночас стимулюватиме декарбонізацію галузі, що є довгостроковою метою. Відсутність такого механізму призведе до втрати значних коштів, які могли б залишатися в Україні.
Загалом, майбутнє української металургії залежить від здатності швидко адаптуватися до нових реалій, отримати значну державну підтримку та залучити інвестиції для модернізації та переходу на більш екологічно чисте виробництво. Без цих кроків галузь ризикує втратити свою провідну роль в економіці та не зможе повноцінно брати участь у повоєнному відновленні країни.